Віталій Орловський - Мій старий не любив говорити

Мій старий не любив говорити,
Його тиша була голосніша за звук.
Він, суворим і завжди побритим,
У машину сідав, брав цигарку до рук,
І котився вечірнім проспектом.
Двірники, ніби маятник, шкрябали скло.
Його погляд стріляв кулеметом,
Його часто в нікуди із дому несло.

Мій старий вимикав телевізор,
Забирав нас із братом мʼяча поганять.
Він умів нам робити сюрпризи
Та у небо буденність з землі відривать.
Ми боялись його, наче звіра,
Прислухались опівночі: пʼяний чи ні?
Часом схожа на клітку квартира,
У кошмарах являється досі мені.

Мій старий не чекав на повістку,
Він зайшов попрощатись, без слів та без сліз.
Він застряг у мені, наче кістка,
І у ранок лютневий минуле повіз,
Бо майбутнє було не спинити,
Він узяв автомат перед смертю до рук.
Мій старий не умів говорити,
Його тиша була голосніша за звук…