Діти Фрістайла - Заманила

Про кохання я не знав
І на нього не чекав,
Навіть гадки я не мав,
І на нього не зважав,

Наче спалах раптом стався:
Закохався, закохався!
Зрозумів: навіки я пропав!

Заманила,
Ти мене заманила
У чарівний полон,
Де нема заборон,
І кохання вогонь,

Заманила,
Ти мене заманила
Зачарований я,
Заворожений я,
І закоханий я.

Ти ввижаєшся мені
Кожну ніч і в кожнім сні
Обіймаєш уві сні
І цілуєш уві сні.

Що робити — я не знаю:
Ти не тут, тебе немає!
Ну за що, за що це все мені!